Я родился и рос в семье атеистов. Отец был секретарём парткома крупного советского завода. Меня не крестили.Верующей была только бабука. Но на ней посме посмеивались. В щколе нас также воспитывали в духе диалектического материализма.
Но я не верил, не мог поверить в смерть, и в то, что сознание - это отржение материальных процессов. Мне казалось, что мысль материальна, и душа человека (его сознание) является сгустком "мыслительной материи". Я думал, что есть высшая душа, состоящая из мыслительной материи, которая всем управляет. Не мог я поверить, что человек может сам управлять своей душой. Так что, моим первым обыденным мировоззрением был гилозоизм.
В эпоху перестройки я увлёкся индийской философией (конечно в профанированном виде). В ней для себя я нашёл ответы на вопросы жизни, смерти, вопрос свободы и необходомости. В сущности, я стал платоником и гностиком. Я отрицал чувственный мир и стремился к миру умопостигаемому, миру чистого сознания. Всё это подкреплялось большими неудачами в моей жизни!
Когда я познакомился с трудами религиозных мистиков: Майстера Экхарта, Я. Бёме, и др., я вообщем то принял Священное писание, но в искажённом виде. В своём мировоззрении я стал последователем ариан и монофизитов. Да ещё считал, что Бога можно найти в любом месте, необязательно ходить в Церковь. В таинства я не очень-то верил, и в сущности, занимался индивидуальным богоискательством.
В Церковь,к Истине Христа, я пришёл через разум с одной стороны. В этом мне помогли работы Св. Григория Нисского, В.И. Несмелова (профессора КАзанской духовной академии 1887-1937 гг.)
В состояниях своей души я прошёл все стадии Киркегора на пути к Богу.
Сначала я стремился к максимуму наслаждений, потом совершенствовал себя в этическом плане. Но понял всю тщетность своих попыток. Понял, что достаточно заниматься богоискательством. Богоискательство соответствует эпохе язычества. А сейчас есть только один путь - путь в Церковь!
Комментарий автора: Мень сказал правильно, сколько бы мы не искали, мы будем возвращаться на круги своя: к Платону, Аристотелю, гностикам и др. А путь после прихода Христа, только один, быть с Ним, а быть с Ним можно только в Церкви!
Дроздов Иван Викторович,
Московская обл. Г.Фрязино
Мне 48 лет. Я философ по образованию, православный христианин Интересуюсь философскими аспектами религии и науки. К вере в Бога пришёл к 33 годам, а стал православным хриситанином (в самосознании), хотя ещё очень "слабым" в 42 года!
Интересуюсь руской религиозной философией, философией религии, историей Церкви, религий!
С братской любовью ко всем! Иван! e-mail автора:filosof@fryazino.net
Прочитано 8179 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Благодарю за исповедь, очень близко воспринял, даже как помощь, местами. Ну,а как же пустынники, старцы? ...Что есть Церковь? Хотел бы узнать мнение автора об обрядной стороне вопроса ( это к "возлюбить разумом"). И как сейчас с таинствами? Спрашиваю без иронии, находясь на второй стадии(Киркегор). С братским приветом, Сергей! Комментарий автора: Этап богоискания закончен с приходом в мир и жертвой Христа! Христос с нами, телесно; но он безграничен, поэтому в Церкви, нам доступно не богоискание, а богопричашение к Христу, а значит, друг другу! В причасти мы соединяемся в Христе не только духовно, но и телесно!
Странники и пустынники не имеют возможности для обряда, но они в отличии от нас, много молятся, постятся, несут на устах постоянно Имя Божье; поэтому они стяжают Дух Святой без церковного обряда! Да они и так причастны Церкви (в её мистическом значенни) гораздо более нас! Иван!
Константин
2005-09-19 18:39:03
.
Ой - благодарю Вас! Ваша искренность обезоружает и умиляет нас, дает пример! Мы же все - одно. К чему тогда преграды и неуместная застенчивость?
А правда - так короток путь к Богу! Чем менее обременены знанием, тем легче Ему дотронуться до нашей души.
Я тоже " эстетничил ". Допускал, чтоб слова опережали действительность души. Так и еще не знаю, это предвестие Бога ли было, или сплошная претензия.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
